«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Іов, 6.5.

   Певна річ, що така політика польської  держави  викликала в українського населення відповідну реакцію – рух опору. В Стебнику цей рух розвивався двома шляхами – комуністичним та революційно – націоналістичним.

   Комуністичні ідеї, як правило, проростають на сприятливому для них грунті безробіття та злиднів, коли жорстокий визиск робочого люду йде в  парі із злочинно – байдужим ставленням влади до інтересів простого  народу.

   Так було й в робочому Стебнику. Масове звільнення робітників – українців, 12- годинний робочий день, важкі умови праці, брак належної техніки безпеки та елементарного соціального захисту – все це спричинилося до сильного незадоволення серед робітництва й дало грунт для  зародження комуністичного руху.

   Під впливом новоствореної комуністичної партії Західної України вже влітку 1922 року  в Стебнику створюється свій осередок КПЗУ. Його очолив робітник Михайло Веклюк. Своєю активністю вирізнялися також комуністи С.Білавка, М.Амборський, Д.Орсуляк, Й.Андріяшин, М.Тарнавський, І.Шашкевич, М.Куртяк, М.Славич. Невдовзі під їх керівництвом створилась молодіжна комуністична група так званих комсомольців.  Особливо активним серед них був Степан Варивода. Під проводом комуністів влітку 1923  та в березні 1932 років на заводі відбувалися робітничі страйки й організувалися першотравневі демонстрації.

   Важливе значення в розповсюджені комуністичних ідей в селі мав створений в 1926р. стебницькими комуністами  осередок «Сельробу» - легальної соціалістичної організації «Українське селянсько-робітниче  соціалістичне об‘єднання». В кінці 20-х років стебницький «Сельроб» користувався неабиякою популярністю серед робітників, насамперед серед молоді, яка на початку прислухалась до комуністичної ідеології і намагалась збагнути її.

   В своїй діяльності стебницькі комуністи виступали проти  звільнення робітників з роботи, вимагали підвищити заробітню платню, домагались права на створення своєї робітничої профспілки. Поруч із вимогами соціального характеру комуністи виносили політичні питання, а саме: надання повних політичних прав галичанам, вільний розвиток української мови і найголовніше – приєднання західноукраїнських земель до Радянської України. При цьому вони наводили приклад щасливого життя українців за Збручем. Розповсюджувана стебницькими комуністами радянська пропаганда  розповідала про те, що  Україна в Радянському Союзі є  суверенню державою із власним урядом, державною  українською мовою.  Говорилось також про значні успіхи української економіки, де відсутні безробіття та гарантуються соціальні права трудящих.

   І в цьому була якась частка правди. У 20-х роках, після створення СРСР в радянській Україні мали місце певні риси суверенної  держави. Тогочасні керівники републіки, такі українські комуністи, як  Микола Скрипник, Юрій Коцюбинський та інші, - цілеспрямовано здійснювали політику  українізації, всіляко заохочували розвиток української мови та культури, поки сталінський режим не знищив їх самих та розпочав жорстокий терор проти

всього, що звалося українським.

   Стебницький комуністичний осередок поповнювався не тільки за рахунок стебничан, а робітників та безробітніх з навколишніх сіл. Яким же гірким було їх розчарування, коли згодом вони на собі пізнали підлий обман та жорстокі репресії сталінського комунізму. У 1929 році за рішенням КПЗУ кількість комуністів було нелегально відряджено  до радяської України для політичного навчання. Після поневірянь  та смертельних небезпек, пов’язаних з переходом кордону, вини замість того, щоб слухати лекції про  марксизм-ленінізм та переваги соціалістичного ліду, опинилися в стаінських катівнях і як шпигуни були розстріляні. Серед них – М. Тарнавський, І. Шашкевич, М. Куртяк та два комуністи із села Колпець М. Метіль, та Д. Ших. Про їх гірку долю розповів стебницький комуніст Й. Андріяшин, якому радянська влада також «віддячила» за його активну комуністичну діяльність у Себнику і ніза що – ні про що засудила до багатьох років ув’язнення.

   В 1932 році польський уряд  заборонив діяльність «Сельробу», а  в 1938 році Сталін  розпустив Комуністичну партію Західної України. Попередньо обвинувативши її в проявах українського націоналізму. Можливо, він і мав рацію щодо такого обвинувачення. Аналізуючи світогляд стебницьких комуністів 30-рків, можна стверджувати, що більшість з них в своїй боротьбі проти польської влади мріяла про українську державу, нехай навіть комуністичну . Недарма деякі з них, як брати Петренки – Іван та Олекса, з сусіднього села Болехів, - стали пізніше затятими націоналістами й загинули, як герої в нервній боротьбі  військами НКВД.

   Правда й те, що багато із стебницьких комуністів були неграмотні та малосвідомі люди.