“ Nie wolno tutaj gadac po rusinskij !

Tu polski kraj i polski  Bog i krol !

Po polsku gadaj albo  gabe stul !”

(Не смій тут  розмовляти українською мовою !

Це – польська країна, польські бог і король.

Розмовляй польською мовою або мовчи.)

І.Франко, Лист із Бразилії

   Промисловий розвиток Стебничан не вніс будь-яких змін національної політики польської держави щодо місцевих українців, яких поляки надалі  продовжували називати русінами й розглядали як нищу верству населення.

   Адміністрація «Саліни», що тепер складалась головно з поляків або спольщених чехів, почала повільно звільняти з роботи українців і  натомість приймати робітників польської національності або тих стебничан, що задля власної вигоди зрікалися своєї віри та нації, переходили в  римо-католицький обряд і стали називати себе шляхтичами. Їх поляки називали «пожодними» (порядними) русинами. На середину 30-х років  число українців, зайнятих на копальні, впало приблизно до 18 відсотків від загальної кількості робітників.

   На «Саліні» поляки навіть створили свою профспілкову організацію «Кулко гурніче». А для тих поляків, що  займалися сільським господарством ( правда, таких було в Стебнику обмаль) створилось «Кулко рольніче». Поляки, жиди та прибулі німці – колоністи купили землю в центрі села й збудували там пристойні на той час будинки.

   Поруч з економічними  утисками польська влада запровадила цілу низку політичних заходів, скерованих на полонізацію  місцевого населення. Все діловодство велось лише державною, себто польською мовою. Цьому неабияк сприяв закон від 1924 року, який обмежував вживання української мови в адміністративних органах, судів та школі. Внаслідок цього кількість українських шкіл у Галичині різко скоротилась : від 2532 в 1923р. до 749 в 1930 р.

   На той час у Стебнику діяло дві народні 7-річні школи, одна з них  була польська, яка знаходилась в приміщенні теперішньої ветлікарні…

Серед 20-и вчителів, що працювали в цих школах, лише 6 були українцями, решта – поляками. Отож неважко собі уявити, яке забарвлення мав виховний процес української молоді. Польська влада не була зацікавлена в підвищенні освітнього рівня українців. Створену в Стебнику на початку 20-х років невеличку платну гімназію було розпущено поляками в 1929 році.

   Та вершиною польського шовінізму на теренах Галичини стала так звана пацифікація. Слово це латинського походження й означає примирення або приборкування. На початку тридцятих років  польська поліція вкупі з бойовиками реакційної організації «Стшельци» розпочали проти українського населення  справжній геноцид. Вони вривалися в домівки свідомих українців – патріотів, жорстоко катували їх, спалювали українську літературу, нищили громадське майно. З лютою ненавистю накидались вони на портрети Тараса Шевченка та інших визначних постатей нашої нації. На щастя, робітничий Стебник пацифікація обійшла боком. Зате в навколишніх селах вона надовго запам’яталась українським селянам. Прикро, що над ними знущалися не тільки поляки, але й стебницькі українці, котрі записались до шляхти.