Розбурханою від війни Європою котились революції, підневільні народи колишніх могутніх імперій Габсбургів та Романових заходились будувати кожен свій власний дім – свої держави. У Києві вже було проголошено Українську Народну Республіку.  Не дрімали й у Львові. Слід зазначити те, що  напередодні війни свідоме галицьке  українство почало створювати серед молоді патріотичні спортивно – військові формування для майбутніх визвольних змагань.  Звідти в подальшому зародились і гордо ввійшли в історію славні Українські січові стрільці. Загартовані в запеклих боях Першої світової війни, саме вони вночі з 31 жовтня  на 1 листопада 1918 року в місті Львові роззброїли австрійські підрозділи й взяли владу в свої руки. Ця подія стала початком проголошення Західно - Української Народної Республіки. 9 листопада було створено український уряд на чолі з Костем Левицьким. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.

   Державотворчий процес докотився й до Стебника. Тут було створено органи української влади, в тому числі жандармерію для підтримки правопорядку. Однак молода західноукраїнська республіка нараджувалась у складних політичних умовах як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

   Однією з внутрішніх бід республіки був недостатній рівень національної свідомості галичан, особливо пролетарських прошарків населення, становище яких стало особливо тяжким у часи післявоєнної розрухи. Саме ця категорія населення легко потрапляла під вплив комуністичних ідей, занесених зі сходу здебільшого колишніми москвофілами. Деякі з місцевих москвофілів після їх втечі від австрійської армії ще в 1915 році, потрапивши на територію охопленої  революційними подіями Росії, заразились большовицькими поглядами й принесли їх додому, на Галичину. Так, вже наприкінці листопада 1918 року в Дрогобичі новоспечені комуністи серед робітників деяких промислових підприємств почали створювати свої осередки з явно вираженою негативною позицією до ЗУНР.

   Під їх впливом робітники стебницького солеварного заводу «Саліна» створили робітничу раду, як виявилось пізніше, першу робітничу раду на Галичині. До її складу ввійшли : голова - будівельник Михайло Кулик, заступник голови – солевар Василь Баранський, секретар – канцелярський працівник Василь Шашкевич, члени – солевари Крило Фаб´як та Григорій Юркі, тесляр Михайло Уневич та машиніст парової машини Іван Івасівка.

   Робітнича рада займалась в основному питаннями  соціального захисту робітництва. Так, нею ставились вимоги запровадження 8 – годинного робочого дня, підвищення заробітної платні, охорони праці. Однак радянські ідеологи членів цієї ради  записали до затятих комуністів і навіть  встановили їм пам´ятник на території заводу як борцям за радянську владу. Чи були вони справді такими? Ні. Всі члени стебницької робітничої ради стояли далеко від комуністичних ідей. Були вони людьми богомільними, регулярно відвідували церкву, а секретар ради В.Шашкевич став через якийсь час церковним дяком. Робітнича рада користувалась у Стебнику великим авторитетом. Вона фактично була однією з перших організованих спроб створити на теренах Західної України заводське самоврядування й  боронила права трудящого люду. Це – позитивне значення ради.

   А негативним у її роботі було те, що вона стала осторонь від головного на той час завдання – побудови української держави і, сама того не хотячи, спричинилася до розколу української спільноти в Стебнику, котра щойно починала консолідуватися в державотворчому процесі.

При детальному вивченні тодішньої  політично-економічної ситуації такого самоврядування. Серед цих причин можна назвати :

 1.      Важке матеріальне становище стебницьких робітників-шахтарів в умовах післявоєнної розрухи, нужди та злидні. (Недарма про ті важкі часи в Стебнику народ казав: «Прийшла Україна – стала біда по коліна»).

 2.      Надзвичайно тяжкі умови праці, травматизм.

 3.     Відсутність будь-якого соціального захисту з боку адміністрації, яка загалом складалась з чужинців.