Промислові зрушення в галицькому Стебнику, в цій східній окраїні економічно відсталої Австрійської імперії, були, звичайно, лише слабким відгомоном  бурхливого індустріального розвитку багатьох країн Європи половини 19 ст. Наймана робоча сила вкупі з тогочасними досягненнями науково-технічного прогресу вступили в смертельне протиріччя із старими феодальними відносинами (кріпосним правом та тиранією монархів) і привели в цих країнах до хвилі революційних повстань поневоленого люду.

   Не оминула ця хвиля і Австрію. Невідомо, чи встояв би під революційним тиском трон Габсбургів, якби йому на допомогу не пришла ще більш відстала, але військово ще міцна російська деспотія. Завдяки російським військам австрійський цісар придушив повстання в Угорщині й таким чином зберіг свій трон. Але, як і багато інших монархів Європи, він змушений був здійснити конституційні реформи та провести певні демократичні зміни. В Європі 1848 рік назвали «весною народів».

   Прийшла ця весна і до нашого краю. 22 квітня 1848 року в Австрії було скасовано кріпосне право. Крім цього наше село отримало свій ліс та пасовиська. На честь цієї знаменної події галичани в кожному селі встановили пам´ятні хрести. Такий хрест був встановлений і в Стебнику, біля церкви, в оточенні 4 могутніх ясенів. Він простояв до грудня 1944 року, поки один із стебничан, ревний прихильник радянської влади, не маючи чим запалити в хаті, вночі потайки зрізав той хрест. Невдовзі по тім зловмисник захворів і помер в тяжких муках. Перед смертю святотатець все ж таки знайшов у собі сміливість, щоб признатись у скоєному. Через якийсь час не стало й 4-х ясенів, що також були свідками скасування панщини. Знайшлись лихі люди, які безжалісно зрізали їх.

   Поруч з проведенням економічних реформ австрійський цісар надав поневоленому народові своєї імперії деякі політичні свободи. Та українська спільнота не спромоглася скористатися з них в повній мірі, і цілком природно. Темний, затурканий галичанин  не знав достеменно, до якої нації він належить і чи взагалі потрібно йому якісь політичні свободи, не кажучи вже про державу. Біднота, яка щойно позбулась кріпосного права, сліпо обожнювала австрійського імператора і щоденно молилась до його портрета, що, як звикле, висів поміж образів святих. До того ж поруч із релігією тепер з´явився інший осередок «культурного» життя – шинок, який все частіше стали відвідувати пролетарські верстви місцевих українців, пропиваючи свої мізерні  земельні клаптики.

   Натомість поляки добре знали, чого хочуть. А хотіли вони відродження своєї державності. Вони сквапно згуртувались і  невдовзі всю владу на Галичині перейняли в свої руки. Цьому сприяв австрійський уряд, що в своєму законі від 1868 року надав полякам право заправляти всіма справами в Галичині й державною мовою на західноукраїнських землях проголосив польську.

   Тоді частина мало чисельної західноукраїнської інтелігенції, відчуваючи свою слабкість, розгубилася, і, можливо, несвідомо ( а деякі свідомо та з корисливих мотивів) ступила на хибний шлях  орієнтації на Росію. Під об´єднання поневолених слов´янських народів навколо Російської імперії, деякі галицькі лідери, а надто духовенство, стали ревними прихильниками російського право – та цареслов´я. Ці «грамотії» договорилися до того, що українського народу як такого немає, а є тільки один російський народ. Згідно їх теорій українська мова - це лише діалект російської мови.

   Плануючи в перспективі розширити свої володіння за рахунок загарбання земель. Заселеними слов´янськими народами, російський самодержець підступно загравав з галицькими вождями. Згодом  з Росії  потекли грошові суми, за які будувались православні храми та читальні, випускались періодичні видання російського спрямування. За ці ж гроші легко продавались місцева «ходачкова» інтелігенція та пихате духовенство.

   Так, на наших землях зародилась москвофільство чи русофільство. З часом воно, наче метастази, пустило своє глибоке коріння в душах багатьох галичан і впродовж довгих років, та навіть у наш час,  перетворилось на п´яту колону. Як  свідчить наша гірка історія, русофільство було завжди нероздільно пов´язане із зрадою національних інтересів українського народу. Воно нанесло й продовжує наносити справі нашої державності непоправну шкоду.

   Заїхало москвофільство і до Стебника. Його ідейним проповідником став місцевий священик Степан Хиляк, який правив у селі з 1861 по 1890 роки. Невдовзі до нього приєдналось багато поважних стебницьких родин, як Морози, Івасівки, Старосольські, Хомини, Шашкевичі та інші. В 1889 році з ініціативи о. Хиляка в Стебнику збудовано дерев´яний будинок, де розміщено читальню Общества ім. Качковського, одного із ідеологів галицького москвофільства. Організатором цього будівництва став Михайло Івасівка, що на той час працював машиністом на одній із соляних копалень і був вельми активною особистістю. Він добре знався з адміністрацією заводу й не одному стебничанину допоміг влаштуватись на роботу. З його ініціативи було створено духовий оркестр. У селі М.Івасівка користувався неабияким авторитетом, і приставши до русофільства, потяг за собою багато стебничан. Саме він  загітував стебницьке робітництво на збирання  необхідних для будівництва читальні коштів. Однак добре відомо, що левова  частка грошей надійшла з Росії. Будівля читальні простояла аж до 1993 року і була розібрана через її аварійний стан.

   О.Хиляк закликав «темну паству» сліпо молитися за російського царя, ніби не знав, як жорстоко той розправлявся з будь-якими проявами українства своїм валуєвським указом заборонив українську мову. Традиції свого батька - русофіла продовжив син Антін Хиляк, який тримав стебницьку парафію з 1890 по 1904 рік. Після нього тут  позмінно правили теж русофіли на прізвище Король, Гапанович та Лазурко. Їх промосковська діяльність не могла не  позначитись на національній свідомості багатьох стебничан. З часом деякі із них відцуралися блудних ідей русофільства, а над деякими з них ці ідеї, навпаки, тяжіли й далі. Вони передались їх дітям, які вміло поєднали їх тепер вже з  комуністичним вченням і завзято тягли наш народ в московське  ярмо, маючи при цьому неабияку власну вигоду.