Географічний екскурс - 25 Жовтня 2008 - Дещо з минулого Стебника - Стебник

   Так у своєму вірші про Дрогобич наш славний земляк І.Франко на рівні із загальновідомими Бориславом та Трускавцем згадує село Стебник.
   Де ж знаходиться Стебник? Розташований він на Підкарпатській Орівській скибі, за 8 кілометрів від Дрогобича, за 4 кілометри від Трускавця. Навколишні села - Колпець (тепер приєднане до Стебника),Болехівці, Доброгостів та Станеля. Стару частину міста розділяють дві річки більша за розміром – Солониця, що бере свій початок в Карпатах, за Трускавцем, та менша за розміром Бівка, що випливає з лісу, на південь від Стебника.
   Стебник, як і кожне село, віддавна умовно поділялось на кілька частин або, як їх тут називали, «кутів». З бігом часу їх назви мінялись. Однак деякі з них живуть понад 200 років і дійшли до наших днів.
   Так, як вже згадувалось вище, північна частина села в напрямку Дрогобича називалась Липником. Східна частина, вздовж дороги в напрямку села Болехівці, - Млинищі. Південну частину, розміщену вздовж шляху до села Доброгостів, називали Городами. По правому боці річки Бівка,
На високих горбах, знаходився кут Забівка з 4 криницями чистої здорової води. Якою користувались півсела. По лівому боці Бівки розмістився кут Суха Воля.
   До Сухої Волі примикав кут під назвою Панська гора, що містився на високому пагорбі на південному боці села. Зі слів старожилів, у дані часи тут проживав якийсь польський пан(його прізвище не пам´ятають). Панське помістя знаходилось на тому місці, де тепер розміщена садиба Степана Недзельського. Мабуть, воно і стало основою для вищезгаданої назви цієї частини села. Правда, з часом цей кут назвали Тальяновою горою. Розповідають, що в 19 ст. один із стебничан на прізвище Онуфрій Дмитрів служив в австрійській армії на території Італії. Повернувшись додому з війська, він багато розповідав про цю чудову країну і за те отримав від односельців прізвисько Тальян, себто італієць. Невдовзі вулицю, де проживав колишній вояка, таки називати Тальяновою, а відтак –всю територію, що прилягла до неї.
   Трохи далі на захід, у напрямку села Станеля, знаходився водяний млин заможного господаря Миколи Терлецького. Цей кут називали не інакше, як Коло млина.
   Частина села вздовж дороги до Трускавця називалась Болоня. Територія, що прилягала до солеварного заводу, включно копальні,називалась Саліна. Центр села називали польським словом Скрент (у перекладі на українську мову – скрут. Поворот), мабуть, від місця перетину двох доріг, одна з яких – Гостинець – вела на Дрогобич, друга – на Трускавець.
   Місце розташування плебанії місцевого священика називалась Попівщиною, в весь кут – Кирилівкою або Сирилівкою на честь одного із заможних стебничан на ім´я Кирило Мороз, який проживав тут у 18 столітті.
   У міру розбудови Стебника в наші часи з´явились нові райони, які також отримали свої народні назви. Так, новозбудовану частину міста з її багатоповерховими будинками назвали російським словом «Стройка».Очевидно, що підгрунтям для цієї назви стало широко розгорнуте житлове будівництво. А невеличкий мікрорайон, забудований на початку 60-х років двоповерховими дерев´яними будинками фінського взірця, чомусь назвали Кубою. Важко судити про походження цієї назви. Можливо, вона виникла внаслідок віддаленості цієї частини від центру міста, і за нею закріпилась назва далекого острова в Карібському морі, що став вельми популярним в 60-х роках в силу відомих політичних подій.
   Стебник оточений цілою смугою лісів, які підпорядковані Доброгостівскому лісництву. Прикро писати про теперішній ліс, занедбаний, захаращений, винищений внаслідок хижацького ставлення до нього як з боку держави, так і окремих людей. Сучасній молоді не можливо собі уявити, що до 1939 року наші ліси більше скидались на парки, дбайливо доглянуті, з чистими дорогами та дерев´яними мостами. Особливою чистотою відрізнявся приватний ліс, де кожен господар дбав про культуру лісонасаджень. Правда, ліс державний або, як його при Польщі називали, «Las panstwowy», пильно оберігався лісовою службою і мало чим поступався приватному лісу.
   У ті часи, як і окремі частини села, мали свої народні назви. Так, ліс на північ від Стебника називався Колпецьким, бо примикав до села Колпець. Ліс на схід від Стебника був умовно поділений на кілька частин, які називались Репехів,Горби, Підлісне та Воронка. На південь від села знаходився невеликий ліс під назвою Білий Берег. Між Станелею та Стебником до 1939 року красувався приватний лісовий масив, що належав двом заможним стебничанам. Від прізвищ його власників цей ліс отримав назву Терлецького корчі та Петренкові корчі. Ліс, що примикав до солеварного заводу, називався Баньки. В цьому лісі в свій час знаходилась трускавецька солеварня. Яка йому й дала назву (слово «баня» означало приміщення з вальним дахом, де виварювалась сіль, у Стебнику таке приміщення називали словом «вежа»).
   У дорадянські часи в умовах приватної власності на землю поля також мали свої умовні назви, як – от: Шнури, Матійова гора, Зади, Калинка, Шихівниця, Забілоцьке задвір´я і т.д. які землеупорядником наносились на карту. Такі карти і по сьогоднішній день знаходяться в австрійських та польських архівах. Для здійснення нагляду за землекористуванням селяни з- поміж себе обирали так званого польного. У 30-х роках таку громадську посаду обіймав Василь Андрущак.