Саме діла людей, їх вчинки та плоди їх праці є предметом вивчення історичної науки. Історію необхідно писати правдивою,  якою б  гіркою чи солодкою вона не була.  Лиш не такою, якою її комусь хотілось би бачити. Недарма ж бо казали древні : « Amicus Plato, sed magis amica veritas» (Платон мені дорогий, але істина – дорожча). Писати про історичну правду – річ архіскладна і часом небезпечна. Адже всяк намагається трактувати ту чи іншу подію своєї минувшини  за принципом «Своя сорочка ближча до тіла».

   Та як би там не було, найкращим суддею в історії був, є і буде невгамовний час, з вершин якого ми при наявності певних документальних  матеріалів ( а їх. На жаль, так часто не вистачає) можемо оцінити дії наших предків. Пам’ятаймо лишень, що жили вони на тій же грішній  землі, що й ми. Ними, як і нами, в тій однобічній боротьбі за існування керували цілком природні бажання вижити й продовжити свій рід.

   Історія нашої нації трагічна. Ми віками були під чужим гнітом. Щоб краще панувати над нами, зайди тримали нас у невігласності, сіяли поміж нас розбрат та незгоду – як національну, так і релігійну. І залишили їх нам у спадщину по сьогоднішній день. Не знаючи до пуття своєї історії, свого родоводу, ми продовжуємо повторювати ті історичні помилки наших пращурів, котрі завели їх у чужу неволю та злидні.

   До нас дійшло  мало письмових відомостей про минуле Стебника. Однак навіть наявний  скупий матеріал все ж таки дозволяє нам розпочати висвітлення деяких сторінок історії цього прикарпатського міста.