Споконвіку Різдво в українців асоціюється з чисто прибраною оселею,
солодкими пампухами на столі, приправленою медом кутею і срібними
дитячими голосами колядників за вікном. Але у нашій непростій історії
українцям доводилося зустрічати Різдво далеко від рідної домівки - у
заметеній снігами повстанській криївці, в ув'язненні. Марта Цегельська,
бабуся Олега Тягнибока, та Богдана Тягнибок - його мама - згадують
Різдво в Сибіру, на засланні, куди сім'ю дідуся Олега Тягнибока
українського священика Артемія Цегельського через відмову перейти на
російське православ'я вислали на довгі 7 літ. Мамі Олега - Богдані
Артемівні - було тоді 5 років.
Богдана Тягнибок. - Післявоєнні
1949-1950 роки. Вулиця Некрасова у Львові. Ніч. Різкий стукіт в двері.
Бабуся відкрила - солдати в хату. "Старуха, собірайся". Це до бабусі,
якій всього 50 років. Пів години на збори. Бабуся одягала нас мовчки.
Що могла - збирала в клуночок. Банку з молоком, яке налила дітям на
дорогу - солдат копнув ногою, воно розлилося у нас на очах. Нас, трьох
дітей, разом з бабусею посадили на відкриту вантажівку. ...Потім була
довга дорога - кілька тижнів у вагонах. Баржі. Сибір. Ліси. Ріка Об.
Батьки докладали багато зусиль, щоби й на засланні ми пережили диво
Різдва. Марта Цегельська. -
Перед Різдвом ми отримували від рідних з України посилку. Це була
велика коробка з фанери, густо зацвяхована, підписана хімічним олівцем.
Відкривати її - ритуал. Витягали мішечки з гречаною крупою, пшеницею,
маком, горіхами, родзинками, грибами, сріблястим дощиком на ялинку.
Слоїком з медом, який загортали в скатертину. Було кілька скляних
бурульок і верхівка на ялинку. Потім я обмацувала рубці на полотняних
мішечках і, знайшовши потрібний, порола лезом шов. З'являвся у багато
разів складений папір, списаний дрібненьким письмом. Вістка від родини
давала силу вижити і витримати важкі умови заслання. Богдана Тягнибок.
- Різдво з мого дитинства - Свята вечеря в тайзі - стоїть перед очима,
ніби це було учора. Хоча було мені 5 чи 6 років. Одна-єдина кімната.
Стіл перед вікном, на який ставили пухнасту сибірську ялинку. Прикраси
ми, діти, робили з бабусею. З кольорових обгорток з-під цукерок, які
спеціально збирали цілий рік, народжувалися перетягнені соломкою
"гармошки". Усі четверо з бабцею ми робили паперову хатку з дахом. На
дах наклеювали багато вати, яку зверху поливали силіконовим клеєм. Коли
клей висихав - блистів. Що то означає. Що в Сибіру сніг був не такий
пухнастий, як у нас в Україні. А був "припечений" морозом - аж зверху
утворювалася блискуча кірочка. Після Святої
вечері тато буквально виганяв нас з хати колядувати. Бо така традиція.
І ми йшли від барака до барака. Люди розуміли нас і дуже тішилися.
Пригощали - чим могли. Хтось давав хліб, хтось калачик. У
родині була традиція запрошувати на Свят-вечір чужого. В глухому
"рабочому посьолку" до нас приходили студент Богдан Жеплинський, який
опісля збере рідкісні дані про українське розстріляне кобзарство.
Німкеня бабуся Шварц, яка йшла зі сусіднього поселення і приносила
солодкі печені тістечка, лікар Ждан Новаківський...
Підготувала Галина Миць 
Джерело: http://www.tiahnybok.info/
| 
Меню
