ВІД ЦЕРКВИ с. Солець до могили пам’ятника відбулася урочиста хода, в якій взяли участь колишні вояки УПА і політв’язні, мешканці села Солець і навколишніх сіл, гості з районів і зі Львова. Отець Василь Цехуляк (УГКЦ) відправив урочисту панахиду, після якої відбувся мітинг вшанування пам’яті героїні. Ведучими на мітингу були керівник центру національного відродження на Дрогобиччині, доцент, кандидат філологічних наук, голова координаційної ради патріотичних сил Стебника Костянтин Іваночко і голова «Просвіти» м. Стебника, завідувачка Стебницької міської бібліотеки, екскурсовод кімнати музею національно визвольної боротьби Любов Волошанська.

Ольга Ільків і Дарія Гусяк – зв’язкові генерал хорунжого Романа Шухевича, котрі особисто знали Стефанію Багрій, редактор газети «Нескорені» В. Горовий, заступник голови Стебницької міської ради Богдан Асафат, голова станиці Батства ОУН і УПА Дрогобитчини Степан Яворський, станична Стебницького осередку Братства ОУН і УПА Мирослава Тершівська, старший науковий співробітник відділу національно визвольної боротьби Львівського історичного музею Світлана Кочергіна і брат героїні Петро Багрій.

На панахиді і мітингу виступив хор «Нескорені» Дрогобицького осередку СПВУ, котрий, зокрема, виконав Гімн українських націоналістів «Зродились ми великої години», Ірина Сорока прочитала вірш Остапа Нижника «Тепла хатина», відеозйомку мітингу здійснив член Спілки Олександр Медвідь, колишній багатолітній політв’язень.

Нижче подаємо виступ на мітингу рідного брата «Чайки» п. Петра Багрія. Інші виступи опублікуємо в наступному числі «Нескорених».

Виступ Петра Багрія, брата Стефанії Багрій («Чайки»)

Шановні гості, друзі, побратими, учасники національно-визвольної боротьби!

Я щиро дякую всім, котрі прибули на відкриття пам’ятника нашій сестрі Стефанії Багрій («Чайці»), учасниці боротьби за нашу Україну. Вже з 17 років вона стає членом ОУН і працює в підпіллі. В 1947 р. під час енкаведистської облави в цьому селі вона попадає в руки ворога і гине. Існують різні версії про її загибель, одну з них розповіла мені колишня політв’язень Оля Андрухів з с. Попелі Дрогобицького району, котра знала її особисто («Нескорені», грудень 2005 р.). Кати її замордували і не давали поховати, три дні тримали її тіло в стодолі, але молоді хлопці патріоти викрали тіло, занесли на цвинтар і таємно поховали ось тут в могилу родини Марії та Олекси Кравчуків.

Я ще з 1991 р., коли Україна стала Незалежною, почав пошуки могили сестри. Були хвилини розчарувань: чи знайду її? Чи зможу я колись свічку поставити на її могилі і помолитись за упокій її душі? Тоді я звернувся до головного редактора газети «Нескорені» п. Володимира Горового з проханням опублікувати мого листа-звернення “Брати шукають могилу сестри. Легендарна «Чайка»”, і її фотографію. І цей пошук увінчався успіхом. Я щиро вдячний всім, хто був причетний до цих пошуків, зокрема тодішньому голові «Меморіалу» м. Стебника Миколі Тимишину і його заступнику Роману Пацулі, мешканцям с. Солець Василю Гайчаку, Миколі Мажаку, Галині Статкевич, Йосифу Йосифіву з Дрогобича, а також родині покійного Тараса Шалогона, і тим безіменним героям, котрі зберегли тіло «Чайки» і поховали її під чужою могилою, щоб кати не могли знайти.

Я зараз спокійний, сестричко! Сподіваюсь, що твоя могила не заросте чагарником, і до цього пам’ятника- могили будуть приходити друзі, родина, патріоти, щоб поставити свічечку і помолитися за упокій твоєї душі.

Той, хто віддав своє життя за волю України, буде жити вічно, на їхньому прикладі і героїці будуть виховуватися нові покоління патріотів України. Батьки будуть розповідати дітям, а ті діти своїм дітям про жертовність і героїзм тих хлопців і дівчат, які виборювали волю Україні, і в скрутну хвилину віддавали своє життя, як віддала його славна дочка України «Чайка».

В хвилини смутку я часто слухаю популярну пісню, де є такі слова:

На могилі моїй Посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною,

За мною заплаче рідня,

Я любила вас всіх,

Та найбільше свою Україну,

Видно в цьому і є Та найбільша провина моя.

Ця пісня написана для тих десятків тисяч Героїв, котрі віддали своє життя за волю України.

Сестро-лебідко наша! Ти все чуєш і все бачиш. Україна, за яку ти боролась і загинула – є! Тому ми клянемося і присягаєм:

Цілим серцем і душею Україну ми кохаєм,

І за волю. хоч би вмерти

Присягаєм, присягаєм!

Рідну мову шанувати,

– Скарб найбільший, що ми маєм,

Рятувати землю-матір

Присягаєм, присягаєм!

Ясним небом та зірками,

Що блищать над темним гаєм

І над рідними хатками

Присягаєм, присягаєм!

Наше щастя і турботи,

Все святе, що тільки маєм,

Україні все віддати

Присягаєм, присягаєм!

Джерело: http://www.neskoreni.poshuk.lviv.ua/2007_09/pamyat.htm