30 червня у 30-й аеромобільній бригаді батьки захисника Луганського аеропорту, стебничанина Тараса Зозулі отримали посмертний орден «За мужність» III ступеня

Відзнаку держава вручила їм майже через рік після загибелі сина.
Найбільшою втратою українського народу у війні з московськими зайдами є втрати батьків і матерів, на долі яких лягає тягар – хоронити своїх синів. Дає збій засаднича закономірність людства, коли зі світу відходять ті, які у розкрилі літ тільки-но стали набиратися соку життя. Кажуть, Господь чинить, як мудрий садівник, який, збираючи урожай, передусім простягає руку до найкращих плодів, залишаючи на гілках дерев мізерні, що поволі осипаються самі. Людське життя прирівнюють до місії. У кожного на землі вона своя, і лише після її виконання Бог прикликає своє творіння до Себе.

Батьки Тараса Зозулі певні, що вмерти за свій народ — місія їхнього сина. За десять місяців від часу трагедії горе не зміліло, воно стало більш усвідомленим. Батьки вже виплакали біль у сльозах, він перелився в обшир пам’яті. «Мрію про спокій», — стражденно мовить батько. Дай Боже, скоро спокій таки запанує в Україні, та чи знайде його зранене, спустошене втратою батьківське серце? «Іноді на одинці хочеться вити », — вражає одкровенням Степан Зозуля.

Річниця української Конституції, яка мимовільно збігається майже із завершенням року воєнних дій на Донбасі, схиляє до нових підсумків. Для цього ми запросили знаного дрогобицького науковця і публіциста, керівника Науково-ідеологічного центру ім.Д.Донцова, лауреата премії ім.С.Бандери за громадянську активність Олега БАГАНА.

– Пане Олеже, як би Ви оцінили цей рік з погляду якості державотворчих і націє творчих процесів?

– Внаслідок революції на Майдані Україна об’єктивно здійснила потужні кроки у названих сферах, результати яких сьогодні ще не завжди помітні і належно не оцінені. Маю на увазі масовий сплеск патріотизму в суспільстві, героїку на Майдані і на донбаських фронтах, велику жертовність нації, подих свободи в медіях і культурі – усе це кардинально оздоровлює і ще довго буде зміцнювати українство. Зараз в країні по-суті народжується нова нація, бо саме війни сприяють найглибшим трансформаціям національним. Так завжди було в історії.

Якщо хочете побачити майбутню резервну армію, то теренова гра ”Гурби-Антонівці” - її перший крок. Хоч я вперше не приймаю участь, приїхав з друзями як звичайний гість, на відкриття. Напевне, старію. З іншого боку – тепер можу писати не лише про неймовірні враження, але й про суть гри – складову вишкільної системи Молодіжного Націоналістичного Конгресу. 

Отже, що таке «Гурби», і чому вони мають стати прикладом сучасної молодіжної політики з патріотичного виховання, а також – початковим елементом національної програми підготовки резервістів?

Сімдесят років тому гітлерівська Німеччина капітулювала. Перемога над націонал-соціалізмом поставила крапку над певним кривавим історичним періодом. У цій війні Україна понесла пропорційно найбільші жертви, поклавши на вівтар перемоги над нацизмом мільйони своїх дочок і синів.

Низько схиляємо голови перед їх пам’яттю.

З нагоди закінчення Другої світової війни в Європі Провід ОУН у травні 1945 року видав Декларацію, в якій наголошувалося, що закінчення війни не призвело до визволення поневолених народів, зокрема народів, поневолених більшовицькою Москвою. Навпаки, під загрозою поневолення опинилися європейські нації. «Перед народами СССР, поневоленими сталінською диктаторською клікою, стоїть на всю широчінь питання повалення реакційного протинародного режиму шляхом революційної збройної боротьби і створення самостійних національних держав, побудованих за етнографічним принципом, та укладення міжнародного порядку за принципами справедливої рівності і сусідської дружньої співпраці», – наголошувалося в Декларації Проводу ОУН.

Ще 70 років тому керівництво Організації Українських Націоналістів виразно і недвозначно заявило, що революційна боротьба проти імперіалізму за свободу народів і людини спільним фронтом поневолених народів не припинилася і триватиме до повного визволення окупованих земель, зокрема України. ОУН чітко вказала на небезпеку, яку несе цивілізованому світові московський імперіалізм.

Звернення до вірних і всіх людей доброї волі з нагоди сімдесятих роковин закінчення Другої світової війни.

Звідки черпає силу увесь народ, як не з патріотизму?
А патріотизм є тим вищим і благороднішим,
чим більше опирається на Божому законі.
Андрей Шептицький, митр. На грані двох віків, 1900 рік

Христос воскрес!

Дорогі в Христі! Любі співвітчизники!

Сімдесят років тому закінчилася велика війна в Європі, яка забрала десятки мільйонів життів. Цими днями ми вшановуємо полеглих у цій війні, солідаризуємося з тими, хто втратив близьких, і з вдячністю згадуємо їхню жертву.

15 квітня 2015 року, в 06.15, у італійському місті Брешія на 42-му році життя на 19-му році священства відійшов у вічність протоєрей Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, перший Національний Координатор душпастирства для українців в Італії.

Із вірою у воскресіння ми сприйняли сумну звістку про переставлення доброго душпастиря нашої Церкви о. Василя Поточняка. Єднаючись через спільну молитву, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, від імені духовенства і вірних єпархії висловлює співчуття батькам, родині й друзям покійного.

За заступництвом Пресвятої Богородиці, приносимо молитву воскреслому Христові, щоб Всемилостивий Господь оселив душу покійного в місці світлому, в місці квітучому, в місці спокійному, де не має болізні ні печалі, ні зітхання, а життя безконечне. Вічна йому пам'ять!

Писаний в часі цілонічного чування в Єрусалимі 14-15 вересня 2012 року Божого у храмі Гробу ГНІХ.
Знаючи свій діагноз «з метастазами…» розумію … тому, вперше у своєму житті бажаю написати духовний тестамент.

1. Пишу о 2-ій ночі під голосні молитви різних конфесій, які служать у Божому Гробі. Все ж, початок тестаменту відбувся вчора, з 20:30, коли я довго молився на колінах на Голгофі – сповідався Богу, згадував, очищався з прощених Богом гріхів, але мною ще не до кінця розкаяних.
Чомусь піт протікав по моєму хребті, ніби я пив щось, а насправді – ні. Це – гаряча, щира і довга розкаянна Ісусова молитва відкривала мені ціну Голгофи. Ой, дуже дорого Господь заплатив за гріхи наші!
Я розкаююсь в гріхах, прогрішеннях свідомих і ні, які були у відношенні до Бога, Церкви та до навколишніх і себе самого. Розкаююсь у затягнутих, напружених стосунках з декількома особами ще з римського періоду мого координаторства. Зі свого боку прощаю і прошу прощення у кожної ображеної людини. Знаю, що більшість грішних конфліктів прийшли із зустрічі заздрості із ревністю. Прости нам, Боже!