Мову будемо вести про подію, яка буквально потрясла довкілля в нашому регіоні як в прямому розумінні (земну поверхню та ряд вископоверхових будівель Трускавця, в меншій мірі приватну забудову Стебника в мікрорайоні Солець), так і в переносному (суспільну думку).

Епіцентр цієї події знаходився в зоні гірничого відводу ПАТ «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал» на межі 2-ої сантарно-захисної зони охорони джерел мінеральних вод міста–курорту Трускавець. Внаслідок обвалу близько 1,0 млн. тн грунту утворилося провалля діаметром приблизно 300м, глибиною біля 50 м. Одноразовий обвал такої маси грунту спричинив точковий техногенний землетрус силою 2 бали, який відчули жителі Трускавця та Стебника. При цьому була зруйнована лінія електропередач, яка живила частину м.Трускавець. Даний поштовх було зафіксовано Львівською Сейсмостанцією.

На наступний день, одразу після цієї події, постало логічне запитання – а що, власне кажучи, це було? З уст деяких високопосадавців ми почули майже категоричний висновок про те, що цей обвал викликаний справжнім землетрусом, епіцентр якого знаходився на глибині десь два-чотири км. від поверхні землі в місці розташування «Полімінералу». При цьому з локалізацією епіцентру високопосадовці так і не визначилися по сьогоднішній день. Озвучувалися різноманітні версії локалізації: то в с.Нагуєвичі, то в районі дамби хвостосховища «Полімінералу». Версії сумнівні. Візьмемо, наприклад, версію про епіцентр землетрусу в районі дамби хвостосховища «Полімінералу». Уявляєте що би було? З вирогідністю 100% повторилася б ситуація, яка мала місце у далекому 1983 р, коли та ж дамба була частково зруйнована, в наслідок чого величезна кількість вісокомінералізованих розсолів попало до р. Дністер, завдавши колосальні збитки економіці України та Молдови). Доречі, всі землетруси у нашому регіоні походять виключно з сейсмічно-активного району Вранча, що знаходиться в Румунії, а там сейсмічної активності в період 29-30-вересня зафіксовано не було. Але логіку високопосадовців деколи важко зрозуміти. В нашому конкретному випадку, здається, спрацював принцип «моя хата з краю, нічого не знаю, у всьому винна підземна стихія».

Але повернемося від міфічних версій до реальності. Стебницький «Полімінерал» експлуатавав родовише полімінеральих калійно-магнієвих солей в межах гірничого відводу, що знаходиться на території Дрогобицького району поблизу Трускавця та, власне, у м.Стебник. Згаданий провал утворився на землях Болехівської сільради (уявляєте де Трускавець, а де с.Болехівці). Частина гірничого відводу розташована на землях Модрицької сільради, де також може статися провалля. Так от, на різноманітних нарадах та засіданнях, які проводилися під егідою Львівської ОДА та Львівської облради з приводу цієї події, щось не видно було активної позиціїї посадовців з району та м.Дрогобича (наприкад голова Болехівської сільради, на землях якої і стався обвал взагалі проігнорував їх). Найбільшу ж активність та дієву участь брали очільники Трускавця та Стебника і це й зрозуміло – адже будь які надзвичайні події в місті–курорті чи його околицях боляче б’є по іміджу Трускавця і Стебника. Але в погоні за доброю репутацією Трускавець часто запускає фейки, які не мають під собою жодної основи. Так, наприклад, у Трускавці не бачать небезпеки для міста та його мінеральних вод і ледве не мріють про утворення озера з високомінералізованою водою… Хочеться запитати: Панове, та у вас вже є одне озеро з мінералізованою водою на місці невеликої затопленої озокеритової шахти на Помірках (ще за Польщі тут було облаштовано прекрасний лікувально – оздоровчий комплекс) і що?

Та повернемось до нашого обвалу. Цілком закономірно, що кожного з членів навколишніх громад, передусім, (та й не тільки, за цію подією пильно спостерегають як в Польщі, так і в Молдові), цікавлять три питання – що сталося, чому так сталося і що нас чекає.

З першим (що сталося) здається, все зрозуміло – стався колосальний обвал грунту в районі виробіток рудника №2 Стебницького «Полімінералу», а саме на карстовому утворенні.

На інші два питання також спробую дати відповідь.

Отже, чому так сталося?

Почалося все в далекому 1978р. після Бухарестського землетрусу в Румунії, (з епіцетром в районі Вранча). В результаті землетрусу сталася зміна гідрологічного режиму на цьому руднику та було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля 1000 куб м на добу (приблизно 300 тис куб м в рік). Саме по собі поступлення води в соляну копальню (а калійний рудник є також соляною копальнею) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води, утворивши велетенську «депресійну лійку», що й стало причиною утворення підземного карсту. Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Союзу. Суть заходів полягала в створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків, її послідовний тампонаж, перехопленні водопритоків, акумуляції їх в підземних ємностях («зумпфах») і подальшій подачі їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики. З 01.01.1988р рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. З метою подальшої утилізації цих вод (фактично вже розсолів, бо води поступаючи з поверхні насичувались солями, розчиняючи шахтні породи) було споруджено дослідно-промислову установку закачки їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в с.Кавсько Стрийського району. Забігаючи наперед, хотілося би відзначити, що відповідні технічні рішення прийняті знайшли схвалення іноземних спеціалістів, які в різний час проводили вивчення «Полімінералу» з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив. Виконання розроблених заходів дозволяло убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення. Після зупинки збагачувальної фабрики «Полімінералу» на реконструкцію, виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи ( в т.ч. по перехопленню і відкачці поступаючи вод). Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди - більш як 100 млн тн ( тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 млн тн) до наступної експлуатації. Ці роботи фінансувалися із держбюджету, спочатку Союзу, а з 1992р – України. Причому, якщо на перших порах фінансування виділялося окремими постановами Кабінету міністрів, то з середини 90-х років було передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім і підприємство, щоби виконати хоча б мінімально необхідний об’єм робіт, направляло на це ще й власні кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності ( від 20 до 50 % ).

Однак, з 2002 р. ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії, приймається рішення про «мокру» консервацію рудника, а фактично його затоплення. Чому говоримо про «надуманість» приводу? А тому, що періодичні відключення електроенергії були і до того, зрештою вони були завжди і мали плановий характер (енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь). До того ж, на руднику була передбачена система ємностей «зумпфів», яка акумулювала поступаючі в копальню води і мала як мінімум трьохдобовий запас по об’єму. Відкачка вод з копальні проводилась як правило не безперервно, а після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів. Отже, справа тут, очевидно, в іншому – елементарному недбальстві і відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Або, простими словами – не зауважили як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно - затопило 5-й та частину 4-го горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея «мокрої» консервації: як воно вже топиться, то давайте ми й узаконимо цей процес, щоби не відповідати, тобто затопимо – і кінці у воду…( до цього ж додалася ще й аварія на цьому руднику, коли в клітьовий ствол упав шахтний 12-тонний електровоз, вивівший повністю його з ладу – цю історію тихенько зам’яли). І, о диво, таке рішення блискавично приймається, не чекаючи ні на якесь хоч би більш менш розумне обґрунтування. Ті ж самі люди, які ратували і обгрунтовували необхідність сухої консервації раптом «прозріли» й проголосували за «мокру» консервацію, а фактично за ліквідацію рудника (термін «мокра консервація» видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідувати копальні де ще є невідроблені запаси сировини). Сталося можливим це ще й тому, що в ній були зацікавлені інстанції які мали до цього відношення. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України. Здавалося би поважна установа, до сфери управління якої входило підприємство «Полімінерал» ( як до речі і вся гірнича хімія України ) мала би зробити все від неї залежне щоб галузь працювала та розвивалася. Але ж ні – під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціювання. Немає вже ні Яворівської ні Роздільської «Сірки», через рік після «Полімінералу» припинив свою діяльність калійний завод «Оріани» в Калуші… Чи ж не дивно це? Кому ж це вигідно ? Відповідь тут до банального проста – російським та білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку, а ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5-2млн тн в рік). Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна «поважна» установа – львівський науково-дослідний та проектний інститут «Гірхімпром». Установа, яка би мала першою волати на захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи. Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей.

Дана ситуація в Стебнику призвела до вкрай загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення, а що цей процес саме неконтрольований підтвердила знана німецька фірма UTEC, яка в 2010-2013 рр під егідою Львівської облради проводила тут моніторінг за рахунок європейських коштів. Ця ж компанія, усвідомлюючи всі ризики, які несе бездіяльність піприємства в плані котролю за ситуацією, ще в березні 2017 року звернулася до тієї ж Львівської облради з пропозицією вести такий контроль за рахунок німецького фонду допомоги Україні. І що ви думаєте? Пройшло 6 місяців, а реальних зрушень з українського боку так і немає… повстала можливість техногенної катастрофи – катастрофічний обвал грунту в районі підземного карсту.

Крім цього:

-підприємство практично повністю припинило основну діяльність;

-фінансування на природоохоронні заходи збільшились майже в 4 рази;

-скоротилися робочі місця в в кілька разів;

-практично повнісю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства (чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в с.Кавсько вартістю біля 30 млн ще радянських рублів);

Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але головний висновок із цього очевидний :

Абсолютно свідомо за рахунок Держбюджету знищено :

- рудник із запасами калійної руди 100 млн. тн, такий випадок унікальний в світі.

- Інфраструктуру підприємства, як транспортну так і енергетичну.

- унікальну дослідно-промислову установку в с.Кавсько. і т.д. .

В результаті так і стоїть заповнене вщент хвостосховище, вміст якого, згідно з проектом мокрої консервації мав би бути переміщений в його підземні виробітки Рудніка №2.

Нічого не змінилося і з приходом нового власника у 2013р. Відповідно до угоди купівлі –продажу між ФДМ України та компанією «Райз», яка належить відомому олігарху п.Бахматюку, покупець зобов’язувався виконувати власним коштом природоохоронні заходи та інвестувати 1 млрд грн у відновлення підприємства. І що, хоч щось зроблено? – Нічого! Абсолютно. Сьогодні після обвалу представники власника почали говорити про недолугість проекту і т.д. і т.п.. Але постає резонне питання – а що ви купували і для чого? Чому не був проведений серйозний екологічний аудит? А сьогодні всі ці розмови викликають просто огиду.

От все це все й привело до обвалу грунту в районі карсту Рудника №2. Обвалу, про можливість якого попереджали вже декілька років, практично з часу виникення самої ідеї мокрої консервації, та реакції ні від органів влади ні від контролюючих органів – жодної!

Отже, питання третє. Що буде?

Як і зазначалося в попередженнях, обвал поверхні може буте набагато сильніший від того що стався, і може спричинити набагато сильніший поштовх, ніж той що стався. Під землю підуть автомобільна дорога до Трускавця, лінії високовольтних електропередач ( 110 і 220кв), водогін до Дрогобича, мотель «Візит» (до речі, а хто ж дав дозвіл на його побудову?).

Обвал приблизно по лінії «Новоутворений провал – с.Модричі» обов’язково буде – процес пішов. Зупинити його вже неможливо! Головне завдання сьогодні мінімізувати його наслідки, бо в гіршому випадку вони можуть призвести до зміни гідрологічного режиму в регіоні, що тягне за собою загрозу мінеральним водам Трускавця і гірничим виробіткам Рудника №1 «Полімінералу», що роташовані безпосередньо під житловою забудовою м.Стебник, залпового викиду високомінералізованих вод в мережу р.Дністер, руйнації дамби хвостосховища з аналогічним результатом – повторенням аварії 1983р.

Пройшло 10 днів від обвалу. І що ж зроблено? Крім розмов (часто пустопорожніх) хіба замовлено обстеження небезпечної зони кільком організаціям, в тому числі ( о диво!) і сумновідомому «Гірхімпрому» і заборонено рух вантажного транспорту на автодорозі на Трускавець. А що ж легковики та маршрутки? Хіба не провокують обвал і тим самим не ставлять під загрозу людські життя? От і все, що спромоглися зробити.

А процес руйнації поверхні та утворення провалу йде. І нема на то ради.

К.т.н,чл.Кор Академії гірничих наук України З.Варивода

ТРУСКАВЕЦЬКИЙ ВІСНИК