29
липня - 145 років від дня народження одного з провідних
церковних діячів XX століття – Митрополита Української
греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Не зважаючи на час, який
минув, постать Митрополита залишається недооціненою. Понад півстоліття
ведеться справа беатифікації Слуги Божого, невирішена справа інститутом
«Яд ва-Шем» про визнання Митрополита «Праведником світу». Донині діють
сотні стереотипів серед українців, поляків, євреїв щодо особи
Митрополита. А чи хочемо ми знати правду? Чи читаємо праці духовного
провідника? Чи аналізуємо послання Митрополита Андрея Шептицького через
призму історичних подій? Чи гідно шанують Слугу Божого самі українці,
щоб мати претензії до інших? Розмова про величну постать XX століття з
професором Мирославом Мариновичем. – Пане професоре,
ви в одній зі своїх передмов написали: «Ця правда потрібна не душі
Шептицького: вона як душа праведника вже давно спочиває на лоні
Авраама. Ця правда потрібна нам: без неї наші давні противленства не
можуть стати минулим, а тому весь час актуалізуються».Чи
не видається Вам, що сьогодні саме українці і українська держава мають
мати претензії до себе, бо заборгували перед Митрополитом. Друкується
стільки літератури, доступно стільки архівних матеріалів, а в головах
людей засіли радянські міфи про Андрея Шептицького і панує повне
незнання про таку величну постать?
Меню
