Не викликає жодних сумнівів, що діяльність і сама особа Йосифа Сліпого (1892-1984) суттєво вплинули на розвиток і позначилися на самобутності Української Греко-Католицької Церкви (далі – УГКЦ), або ж Української Католицької Церкви (далі – УКЦ), як її традиційно називали в українській діаспорі в період від Другого Ватиканського собору до легалізації греко-католиків у Радянському Союзі (1989). Зокрема, в дискусіях навколо питання ідентичності східних католиків, яке було надзвичайно актуальним у контексті політичних та церковних реалій XX століття і залишається таким донині, найчастіше згадуються постаті митрополита Андрея Шептицького (1865-1944) і патріарха Йосифа Сліпого та їх особливий внесок в осмислення місця та ролі УГКЦ у християнській спільноті та в історії Церкви. Однак до сьогодні відсутні узагальнюючі дослідження на цю тему, в яких було б проаналізовано процес формування церковної ідентичності з урахуванням усіх історичних процесів, середовищ, передумов, котрі могли б мати вплив на ґенезу думок першоієрархів УГКЦ. В останніх десятиліттях з'явилась значна кількість наукової і науково-популярної літератури про Й. Сліпого, в якій висвітлюються окремі аспекти його діяльності як філософа, педагога, питання утвердження помісності та патріархату УГКЦ, тема ідентичності, проте, не стала предметом окремого дослідження.