Добігають останні хвилі понтифікату Святішого Отця Папи Бенедикта ХVІ. Понтифікату, який випав на час генерального наступу диктатури релятивізму на самі основи західної цивілізації. Понтифікату, який став часом внутрішньої консолідації Вселенської Спільноти Католицької Церкви. Понтифікату, який ще раз потвердив, що саме Католицька Церква є основною перешкодою для сил, які змагають до дегуманізації суспільства і деконструкції самої людини. З Петрової катедри відходить Папа, який не боявся гострої, в’їдливої критики, а відкрито піднімав свій голос на захист Вічної Істини та на захист людини. Папа, який не боявся вирішувати найболючіші проблеми Церкви, обстоювати інтереси ввіреного йому стада Христового навіть ціною найбрутальніших нападів на себе особисто.
Чим був його понтифікат для нас, українських греко-католиків?
Для історії УГКЦ Бенедикт ХVІ завжди буде Папою, який уможливив повернення осідку Глави УГКЦ до златоверхого Києва, яке благословив ще попередній Папа блаженний Іван Павло ІІ. Це відбулось на тлі залякування з боку РПЦ та її дочірньої структури в Україні УПЦ МП, які не переставали погрожувати загостренням міжконфесійного конфлікту: що розірвуть стосунки та припинять екуменічний діалог.

Сумною новиною ділимося із всечесним духовенством, преподобним монашеством та мирянами, що на 77 році життя, 45 році священства, 27 році єпископства у першому реаніційному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні ДНЯ 28 ЛЮТОГО ЦЬОГО РОКУ о 18.15 год. дня 28 лютого цього року о 18.15 год. подобалося Богові покликати до себе Преосвященного і всіма нами возлюбленого єпископа нашого Юліяна і цим допустом осиротити нашу Самбірсько-Дрогобицьку єпархію..

Розпорядок похоронних відправ буде повідомлено детальніше.