30 червня у 30-й аеромобільній бригаді батьки захисника Луганського аеропорту, стебничанина Тараса Зозулі отримали посмертний орден «За мужність» III ступеня

Відзнаку держава вручила їм майже через рік після загибелі сина.
Найбільшою втратою українського народу у війні з московськими зайдами є втрати батьків і матерів, на долі яких лягає тягар – хоронити своїх синів. Дає збій засаднича закономірність людства, коли зі світу відходять ті, які у розкрилі літ тільки-но стали набиратися соку життя. Кажуть, Господь чинить, як мудрий садівник, який, збираючи урожай, передусім простягає руку до найкращих плодів, залишаючи на гілках дерев мізерні, що поволі осипаються самі. Людське життя прирівнюють до місії. У кожного на землі вона своя, і лише після її виконання Бог прикликає своє творіння до Себе.

Батьки Тараса Зозулі певні, що вмерти за свій народ — місія їхнього сина. За десять місяців від часу трагедії горе не зміліло, воно стало більш усвідомленим. Батьки вже виплакали біль у сльозах, він перелився в обшир пам’яті. «Мрію про спокій», — стражденно мовить батько. Дай Боже, скоро спокій таки запанує в Україні, та чи знайде його зранене, спустошене втратою батьківське серце? «Іноді на одинці хочеться вити », — вражає одкровенням Степан Зозуля.