Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи... І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив.

У непроникному мороці комуністичної системи він вийшов у довгу і нелегку путь, і дві зорі світили йому й зігрівали душу – Свобода і Україна. В’ячеслав Чорновіл був найавторитетнішим політичним діячем нашої держави. Він був шанованим і в цілому світі. Належав до надзвичайно багатогранного й талановитого покоління шістдесятників. Разом зі своїми побратимами Василем Симоненком, Василем Стусом, Аллою Горською, Іваном Світличним зробив це покоління символом пробудження, прагнення України до волі. І цього свого вибору В’ячеслав Чорновіл не зрікся ніколи.

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, в останню неділю перед Постом, Церква згадує вигнання Адама з раю. Зачинено райські двері, осиротів людський рід, і ми разом з Адамом плачемо і просимо повернути нас до втраченого раю. Плаче кожна душа, просячи Бога повернути їй Божу любов. А Бог своєї любові від нас ніколи не віднімав. Це ми далеко від Нього відійшли і не чуємо вже Його близькості і Його голосу.

І ось на початок Великого Посту ми згадуємо про своє сирітство без Бога, згадуємо про рай – втрачену батьківщину і збираємося духом, щоб повернутися до Бога Отця. Але відбувається це не лише з кожним зокрема, але і з усіма разом. Так колись люди, які покидали місце поневолення й утікали на свободу, збирали свої немічні сили разом, щоб стати вільними. Для того щоб стати вільними, всі мусили бути єдиними і примиреними між собою. Ніхто не вижив би у страшній пустелі, якби кожний не піклувався про кожного, якби біда одного не стала бідою всіх.