«Не оглядаймося на позицію офіційної влади: якщо вона захоче виправдовувати винуватців Голодомору і солідаризуватися з ними, то це буде ще одна причина, чому український народ її відкине. Закликаємо Уряди всіх інших держав приєднатися до міжнародного визнання Голодомору, а українські громади – до нових зусиль у боротьбі за нашу національну пам’ять», - заявляє ОУН (б).

Націоналісти наголошують, що в Україні через політичний союз правлячої Партії Регіонів з КПУ та заграванням регіоналів з Москвою йде процес вилучення з підручників розділів про Голодомор, Український Інститут Національної пам’яті уникає визнання факту, що Голодомор був геноцидом.

Серед низки меморіальних заходів, які супроводжують ці трагічні роковини, важливо не загубити пам’ять про Людину, що стала жертвою цієї неоголошеної війни.

Ми згадуємо про сам факт голоду 1932-1933 років, про його призвідників, але не в стані осягнути жаху, перед яким лице-в-лице опинився пересічний українець, з хати якого вимели останню зернину, село якого оточене кільцем вартових, діти якого просять їсти...

Аби зрозуміти – потрібно пережити, або, принаймні, спробувати це зробити. Саме це є одним з завдань акції «Сопричастя», покликаної вшанувати пам’ять жертв Голодомору шляхом посту, молитви та доброї справи.

Напередодні відзначення 80-х роковин Голодомору-геноциду 1932—1933 років по всій Україні писатимуть листи-звернення до нащадків, яким ви

паде обов’язок вшановувати соті роковини трагедії Голодомору. Усі зібрані листи стануть окремим томом Національної книги пам’яті.

Кампанія розпочалася з вуличної акції, що відбулася одночасно у трьох містах — Києві, Львові та Черкасах. Громадські активісти розгорнули велике полотно, на якому всі охочі  змогли залишити своє послання до українців, котрі через 20 років вшановуватимуть соті роковини трагедії Голодомору.

Глави традиційних українських Церков звернулися до вірних та всіх людей доброї волі із закликом долучитися до всеукраїнської громадської ініціативи – Всенародного дня пам’яті з нагоди 80-х роковин Голодомору.
 

Цей заклик – солідарність з ініціативою Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні, до якого увійшли відомі громадські, мистецькі діячі, науковці та представники українських Церков.

«Просимо вас проявити власну добру волю і долучитися разом із прихожанами вашого храму до нашої всеукраїнської спільної справи», - ідеться у Зверненні.

Як мовиться в повідомленні, його вшанували нагородою імені Яна Карського за «відвагу виявити турботу» – за те, що митрополит Шептицький відважно рятував українських євреїв від винищення, надаючи їм фальшиві документи і влаштовуючи їм притулок у часи, коли такі дії каралися смертю.

Нагороду, встановлену для вшанування рятівників євреїв у добу Голокосту, отримав родич митрополита, професор Єжи Вейман.

Антидефамаційна ліга в повідомленні нагадала, що митрополит Андрей Шептицький (1865–1944), який очолював УГКЦ з 1900 року до своєї смерті, відверто виступав проти переслідувань євреїв у зверненнях і до вірян, і безпосередньо до нацистського керівництва. За його вказівками й під його керівництвом євреям видавали фальшиві документи, зокрема, свідоцтва про хрещення, їх ховали в монастирях, кількох євреїв Шептицький переховував у своєму помешканні. Він також написав листа голові СС Гайнріхові Гіммлеру, протестуючи проти вбивств євреїв і скаржачись, що до цього змушують українських поліцаїв. А його пастирське послання «Не убий», що закликало не йти на «політичні вбивства» євреїв, зачитували в кожній церкві.

Українське суспільство продовжує жваво обговорювати підписання договору про Європейську асоціацію. Чим ближче до Вільнюського саміту, тим палкішими стають дискусії. Противники угоди лякають українців чи не вселенськими катаклізмами, прихильники обіцяють золоті гори. Але характерним є те, що в цих дискусіях обговорюються виключно політичні чи економічні аспекти. Про те, що ж буде з українською мовою, культурою та національною самоідентифікацією чомусь переважно мовчать.

Саме культурологічний аспект входження України до європейського співтовариства є темою нашої розмови, а допомогти нам в цьому розібратися ми запросили знаного українського письменника, публіциста, блогера та політичного експерта Костянтина МАТВІЄНКА.

Як десять років тому, так і сьогодні харизматична постать Блаженнішого Любомира вирізняється високим моральним авторитетом, загальновизнаним в Україні та поза нею. Він виділяється серед інших духовних лідерів активним пошуком духовної рівноваги християнина й громадянина у мінливому суспільстві, ледь іронічною незворушністю мудрого ченця до марнот світу цього й особливо дохідливою й простою мовою про святі і складні речі.

Відхід Блаженнішого Любомира від керівництва УГКЦ аж ніяк не позначився на його активній присутності серед народу. Він і надалі в гущі подій: численні зустрічі, ініціативи, наукові конференції, про одну з яких в Івано-Франківську недавно ми розповідали.