Ніхто і ніколи не називав листопад
місяцем свободи – але, за дивним і незбагненним збігом, багато
визначальних для України як держави подій відбулося саме пізньої осені.
Рахуйте: сьомого числа 1917 року проголошено Українську Народну
Республіку. Першого числа 1918 року – українські війська захопили Львів,
а одинадцятого числа того ж року офіційно була проголошена
Західно-Українська Народна Республіка. Ну і порівняно недавно –
Помаранчева революція теж розпочалася у листопаді.
Українці настільки оригінальний народ, що революції робить в
найпаскуднішу пору року. Коли все гарно, тепло і пахуче, він і пальцем
не ворухне, а ось коли холод…
Все ж таки, листопад, певно, не найкраща пора для державотворчості,
відтак усі здобутки благополучно покидали цей тлінний світ – і УНР, і
ЗУНР, і на виборах 2010 року виграли аж ніяк не поборники демократії…
У жовтні 1918 року добігала кінця Перша світова війна. Заворушення й
повстання у Німеччині та Австро-Угорщині змусили ці країни просити
миру. Нові обставини надали змогу різним народам монархії Габсбургів
спробувати вийти в «самостійне плавання». Українці також постаралися не
проґавити свого шансу.
ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА «ЗА П’ЄМОНТ»
В умовах революції на західноукраїнських землях функції вищого
законодавчого органу виконувала Українська Національна Рада (УНРада). Її
утворили 18 жовтня в 1918 році у Львові як Конституанту (Конституційні
Збори) українського народу, який проживав на своїх етнічних землях у
Австро-Угорській імперії. До складу УНРади увійшли всі українські
депутати обох палат австрійського Рейхсрату, крайових сеймів Галичини й
Буковини, по три представники від українських політичних партій із цих
земель, делегати від українського студентства. Вже наступного дня вони
ухвалили постанову про утворення Української держави на українських
землях Австро-Угорщини. Однак, хоча створення УНРади й було узаконене
маніфестом імператора Карла І від 16 жовтня, це зовсім не означало
реальної зміни влади чи адміністративного підпорядкування в Галичині та
на Буковині.
На основі свідчень, які надали врятовані
митрополитом Шептицьким люди, ми приходимо до висновку, що він справді
був одним із Праведників народів світу. Більше 240 українських
священиків ризикували своїм життям, переховуючи та надаючи допомогу
євреям.
Для того, аби зрозуміти гуманістичну роль митрополита Андрея Шептицького в роки Другої світової війни,
ми маємо розглянути її в історичному контексті. Адже, проблеми, з якими
стикнувся харизматичний лідер Української Греко-Католицької церкви,
кинули виклик його принципам та його можливості протистояти злочинним
режимам комунізму та фашизму.
Дезінформація,
кримінальне переслідування, замовні матеріали, піар-турне та знищення
доказів — неповний арсенал радянської пропаганди, котра повинна була
сховати голод від світу. Навіть більше — слід було заставити "не бачити"
геноцид українців. Що з цього вийшло — читайте в цій статті.
Інформаційна блокада була важливим
інструментом реалізації геноциду. З її утриманням усередині СРСР не було
жодних проблем: тут уже давно не було навіть натяку на свободу слова,
засоби масової інформації перетворилися виключно в інструмент
пропаганди. Натомість існувала загроза, що про голод напишуть закордонні
медіа.
Проникнення за кордон інформації про масову голодну смерть людей було небезпечним для Радянського Союзу з кількох міркувань.
Українська школа за кордоном. Кожна
людина має на землі якесь призначення, якого ніхто інший за неї не
сповнить. Подібно й народ сповняє свою неповторну історичну місію.
Зауважу, що місію ще називають Божим призначенням. Чи існують якісь
ознаки, що визначають місію народу на землі? Так, такі ознаки, критерії є
– це географічне положення, приналежність до якоїсь раси чи культурної
групи людей і т. д. Але найосновнішим чинником, який підносить вагу
історичного призначення – це є духовно-культурний розвиток народу.
14
жовтня – Свято Покрови – є однією з головних дат в календарі українця.
Велике церковне свято, День Українського війська, День створення
Української Повстанської Армії… Від цієї дати віє героїзмом та
жертовністю, звитягою та гордістю за чин наших попередників.
Цей
день став продовження славного чину запорозьких козаків, вояків армії
УНР, чину, що прийняли на себе українські патріоти, які кинули виклик
найжахливішим режимам в історії людства – сталінському СРСР і
нацистській Німеччині. Від 14 жовтня ведеться історія найтривалішого
партизанського руху, визвольної війни УПА, що постала з-під стягу
Організації Українських Націоналістів.
В цей день кожен українець
повинен згадати, що живе у своїй власній державі на своїй землі завдяки
чину вояків Української Повстанської Армії, адже остаточне здобуття
незалежності стало можливим лише завдяки зусиллям тих, хто пройшов
горнило визвольних змагань і тих, хто перейняв цей досвід – вже в
підпільній боротьбі, на еміграції, в радянських концтаборах… Маємо бути
гідними їх жертви і зберегти Українську державу для себе і своїх
дітей. Кожен день діяти на благо держави й нації, докладати до цього
зусиль, ставати успішними в ім’я України, жити для неї – цього вимагає
пам’ять наших героїчних попередників.
Богдан Сташинський підступно вбив
Провідника ОУН Степана Бандеру. З того часу минуло понад півстоліття,
проте ідея і чин Бандери і сьогодні є пориваючими. Резонанс і не
стихаючі суперечки навколо цієї постаті є цьому яскравим підтвердженням.
Ми
знаємо, що кожна людина на Землі має своє призначення і зміст. Яке ж
було тоді і є тепер призначення людини, народженої «на скресі двох епох,
на грані двох світів», 1 січня під прізвищем Бандера, що перекладається
як «прапор»?
Напевно, найпершим, хто усвідомив цю місію, був сам
Степан Бандера. І не лише усвідомив, але й гідно її виконав. І місія
Бандери полягала в тому, щоб з поневоленого народу «попув і хлопуф»
викристалізувати націю борців і звитяжців. Місія Бандери полягала в
тому, щоби показати нації шлях до звільнення і окреслити образи
омріяного ідеалу – вільної Української соборної держави «без холопа і
без пана».
Центр національного відродження ім. Степана Бандери проводить презентацію української історичної літератури за участю головного редактора Всеукраїнської газети "Шлях Перемоги” (Київ) Віктора Рога. Він автор і упорядник книг: "Бій відлунав”, "Іван Гавдида - творець нової епопеї”, "Український націоналізм - антологія”, "Нація, яка не капітулює”, "Українофобія: 5 колона її ляльководи”.
Запрошуємо всіх, хто цікавиться історією і сучасною політичною ситуацією.
Захід відбудеться о 15 год. 6 жовтня 2013 р. в актовому залі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка у м. Дрогобич на вул. Івана Франка, 24.