У липні ц.р. українці та поляки
вшановують пам’ять невинно загиблих жителів Волинської землі, які стали
жертвами кривавого польсько-українського протистояння. У світі й на
наших землях тоді йшла жахлива Друга світова війна, яку розпалили
нацистська Німеччина й комуністична Росія-СССР в імперських цілях
підкорення всієї Європи.
В умовах безправної та жорстокої
окупації українських земель, ОУН була єдиною політичною силою, яка
чинила опір усім окупантам в ім’я свободи людини і народів та побудови
суверенної держави. У кінці 1942 року під керівництвом ОУН почалося
формування Української Повстанської Армії.
У той самий час Польський екзильний уряд
у Лондоні та підпорядкована йому «Армія Крайова» здійснювали політику
відновлення польської держави в кордонах 1939 року, часто не перебираючи
в засобах. Вони вважали історичні українські землі своїми «кресами
всходніми» і трактували автохтонних українців як «бездержавний народ»,
не допускали політичної та військової діяльності українських
організованих сил.
Україна в сучасну добу зазнає серйозних випробувань. З уст деяких
парламентарів ми знову чуємо заклики щодо запровадження чужої російської
мови як другої державної, у лавах деяких партфункціонерів панують
сепаратистські настрої, і навіть відчувається тяжіння до об’єднання у
різних формах з сусідньою Московією.
Приємно усвідомлювати, що рідну українську мову плекають українці на
чужині, шанують традиції славного українського народу, його культуру,
звичаї і, звичайно, українську пісню. Святковим подарунком для всіх
стала святкова академія "На відстані душі", після якої до
присутніх звернулася Одарка Брецко – директор школи у Сіднеї. Зворушив
присутніх своєю промовою також о. Олег Стефанишин – священик громади
Греко-Католицької Церкви у Сіднеї . Отже, до уваги читачів пропонуємо
сюжети святкування у ЗОШ № 1.
На цьому наголосив Блаженніший Святослав під час
Божественної Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії
та 1025-ліття Хрещення Руси-України, яка відбулась 24 червня, у День
Святого Духа, в м. Дрогобичі на подвір'ї катедрального храму Пресвятої
Трійці .
Блаженнішому Святославу під час Божественної Літургії співслужив
владика Ярослав (Приріз) - єпископ Самбірсько-Дрогобицький,
високопреосвященний Томас Едвард Ґалліксон - Апостольський нунцій,
владика Ігор (Возьняк) - митрополит Львівський, владика Володимир
(Війтшин) - митрополит Івано-Франківський, владика Василій (Семенюк) -
митрополит Тернопільсько-Зборівський, владика Богдан (Дзюрах) - секретар
Синоду єпископів УГКЦ, владика Йосиф (Мілян) - єпископ-помічник
Київської архиєпархії, владика Тарас (Сеньків) - апостольський
адміністратор Стрийської єпархії, владика Михаїл (Колтун) - єпископ
Сокальсько-Жовківській, владика Дмитро (Григорак) - єпископ Бучацький,
владика Йосафат (Говера) - екзарх Луцький, а також владика Леон (Малий) -
єпископ-помічник Львівський РКЦ. Участь в урочистому богослужінні взяли
понад 200 священнослужителів, представники монашества, вірні з усіх
терен єпархії та представники державної влади.
Свято
Героїв – це день пам'яті всіх українців, що присвятили своє життя нашій
з вами свободі, тих, хто боровся і захищав Україну.
У 1941 році Другий Великий Збір ОУН постановив відзначати 23
травня Свято Героїв. Воно було покликане відродити в українців героїчний
дух минулих поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму
лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців та
вояків Армії УНР, бійців УВО-ОУН. На їхніх прикладах виховувалися
майбутні Герої УПА.
Травень було обрано тому, що саме в травні віддали своє життя у
визвольній боротьбі кращі сини України в ХХ столітті. З травня 1924 року
– головний ідеолог державної самостійності України початку XX століття,
один із авторів ідейних засад українського націоналізму Микола
Міхновський. 25 травня 1926 року – провідник української
національно-визвольної боротьби 1917-21 років Симон Петлюра. А 23 травня
1938 року – перший Провідник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець.
«Марія є нашою матір’ю, а мама дбає, насамперед, про здоров’я своїх
дітей, вміє опікуватися ними з великою ніжністю та любов’ю», – такими
думками поділився Папа Франциск після молитви на розарії в базиліці
Santa Maria Maggiore. У суботу, 4 травня, ввечері, він прибув до
Папської Марійської святині, на порозі якої його зустріла капітула
базиліки. Цього також вечора відбувся символічний акт прийняття Папою
Франциском цієї базиліки під своє управління. Після привітального
слова, яке виголосив архипресвітер Марійної базиліки кардинал Сантос
Абріль-і-Кастельйо, Святіший Отець розпочав молитву на розарії, опісля
якої він поділився з присутніми кількома думками про значення цієї
молитви.
Міжнародний координаційний комітет в справі Голодомору
"Подорож пам’яті і торжества”
Всеукраїнський проект відзначення 80-ліття Голодомору
... ми
всі бачили, що цей голод штучний. Бо в 1932 році був дуже великий
урожай, його навіть не встигали вивозити. На залізничних станціях купами
було насипано зерно. І коли настала зима 1932-33 рр., то це зерно
лежало під дощем, під снігом. А якщо хтось уже з відчаю, голодний повз
туди взяти жменьку зерна, їх на місці розстрілювали.
Марія Лисенко
Очевидець Голодомору
Історії зворушливі - Спогади тяжкі
За
останні роки міжнародне співтовариство збагатилося мужністю людей, які
повернулися до своїх болючих спогадів та відкрили свої серця світу,
поділившись особистими переживаннями про Голодомор - український геноцид
1932-33 рр. Незважаючи на відкриту рану, залишену в їхньому житті і
житті їхніх родин, вони змогли розповісти свої зворушливі історії та цим
самим відкрити світу жахливу правду і її вплив на майбутнє нації.
Міжнародна спільнота надзвичайно вдячна за їхню мужність і рішучість.
«Норильське повстання 60 років потому. Людина vs. Тоталітаризм»
Шановні колеги!
У травні минає 60 років від дня початку Норильського повстання. Чому це важливо? ПО-ПЕРШЕ,
повстання в Норильському концтаборі (Таймирський, а тепер
Долгано-Ненецький округ Красноярського краю Російської Федерації)
розпочалося 25 травня 1953 р. й тривало до 4 серпня 1953 р., підняло
близько 20 тисяч політичних в’язнів, представників 86-ти національностей
і стало проявом ненасильницького опору тоталітарній системі. Саме воно,
як припускають історики, спричинило Воркутинське та Кінгірське
повстання, а згодом стало однією з причин «відлиги», появи
шістдесятництва, дисидентства і – зрештою – розпаду СРСР. ПО-ДРУГЕ,
ненасильницька боротьба, всесвітньовідомим символом якої став Махатма
Ганді, має свої вражаючі вияви й в Україні. Під час Норильського
повстання разом із представниками 85-ти інших національностей, українці
(а їх було понад 70%) відстоювали власні права та гідність саме
ненасильницькими методами. В той час, коли рух за права людини лише
зароджувався, а Європейська конвенція з прав людини та основних свобод
щойно була ухвалена, в’язні радянських таборів у Норильську ставили
понад усе саме людину, її гідність та право на вільне життя. Литовці,
євреї, росіяни, угорці, поляки, японці та десятки інших національностей
об’єдналися не лише задля того, аби вимагати поліпшення таборових умов, а
й, цитуючи дивом видрукуване звернення протестантів до населення
Воркути, для «грандіозної, історичної демонстрації єдності боротьби за
свободу, за демократію…». Сьогодні, коли українське суспільство вкрай
«наелектризоване», – саме час підкреслювати цінність ненасильницького
спротиву. ПО-ТРЕТЄ, Норильське повстання - це не
просто історія. У сучасному контексті – це переосмислення значення
ненасильницького спротиву для розбудови демократичного і відкритого
суспільства, в тому числі й інтеграції України до Європейського Союзу.