Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Христос Воскрес!

Ще зовсім недавно ми таїнственно переживали сумні події Христових страждань і смерті, а нині закінчився час суму та скорботи і ми радісно проголошуємо благовість про Христове Воскресіння. Її слова як сонячні промені проганяють темряву ночі і сповіщають ранок життя. Ними ми сповідуємо нашу віру, в них – невичерпне джерело християнської надії, вони – причина і натхнення для нашої любові.

Воскресіння Христове дарує нам вічне життя. Воскресіння Христове робить нас новими людьми. Якби не було Воскресіння Христового, то була б підірвана віра у силу Божої істини, а сенс життя був би втрачений. Великою, світлою і радісною є ця подія. Великою, бо вона кардинальним чином змінила історію людства. Світлою, бо внесла світло надії у гріховну темряву, яка охопила світ. Радісною, бо відкриває людині перспективи життя і спасіння. Ось чому під час пасхального богослужіння Церква урочисто виголошує: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого» (Слово Івана Золотоустого в день святої Пасхи). І хоча ми продовжуємо зустрічати смерть, проте віримо, що Воскресіння Христове змінило саму її сутність, зробивши її переходом і пасхальним святом, бо Пасха означає перехід до Царства Божого.

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

Прийдіте, пиймо нове пиття,
що не з каменя неплідного чудесно випливає,
але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос,
в ньому ми утверджуємось (Канон Пасхи).

Дорогі в Христі!

У світлий празник Воскресіння нашого Господа свята Церква запрошує всіх своїх дітей почерпнути живу воду з «джерела нетління, яке виточив із гробу Христос». Прообразом цього пасхального джерела була відома старозавітна подія, коли ізраїльський народ, здійснюючи свою Пасху – перехід з єгипетської неволі до обіцяної землі, посеред безводної пустелі став свідком чуда: Мойсей, за наказом Бога, вдарив своїм посохом по скелі, що на горі Хорив, і з неї потекла вода – на радість і спасіння всього люду (пор. Вих. 17, 1−6). Нині настав час сповнення обітниці, яку заповідало це старозавітне чудо: камінь відвалено і з гробу Спасителя потекли життєдайні потоки божественної благодаті, які наповнюють кожного віруючого життям воскреслого Христа,  преображають кожну людську душу і цілий всесвіт. Ці життєдайні потоки – це сила животворної Божої любові, яка виявилася могутнішою від злоби пекла, від гріховності людини та від самої смерті. Отримавши звістку про воскресіння, Христові учні поспішили до спорожнілого гробу Спасителя, а зустріч із живим, воскреслим Ісусом назавжди змінила їхнє життя: смуток перемінився на радість; відчуття безсилля і розпачу – на відчуття перемоги над смертю і всім, що тримає людину в рабстві гріха; страх і непевність перед майбутнім – на непогамовне прагнення поєднати всіх людей із цим джерелом вічного життя проповіддю, що «Христос воскрес»!

Дорогі брати й сестри з Риму та всього світу, благодатного вам Великодня! Яка велика радість для мене змогти донести вам цю звістку: Христос Воскрес! Я хотів би, щоб вона досягнула кожну домівку, кожну сім’ю, особливо там, де є найбільше страждань, лікарні, тюрми...

Насамперед, я би хотів, щоб вона досягла усіх сердець, бо саме там Бог бажає посіяти цю Добру Новину: Ісус воскрес, отож, і для тебе існує надія, ти вже більше не є під пануванням гріха, зла! Перемогла любов, перемогло милосердя! Боже милосердя завжди перемагає!

Ми також, подібно до жінок-учениць Ісуса, які йшли до гробу та знайшли його порожнім, можемо запитати себе, яке значення має ця подія (пор. Лк 24,4). Що означає, що Ісус воскрес? Це означає, що Божа любов є сильнішою від зла та самої ж смерті, означає, що Божа любов може перемінити наше життя, заквітчати пустельні простори, які існують у нашому серці. І це може зробити Божа любов.

Простивши все, відкинувши зневіру,

Кріпімо прадідівську віру

І воскресаймо разом із Христом.

Вельмишановні Друзі!

У цей благословенний день щиро вітаємо Вас зі святом Світлого Христового Воскресіння!

Український народ сьогодні переживає непрості часи. Економічні й політичні негаразди призвели до того, що багато хто зневірився у справедливості, озлобився, палає жадобою помсти. Багато хто замкнувся в собі, став байдужим до інших.

Втрачена свобода, змарновані надії, трагічна безвихідь… Ось до чого може призвести людину та суспільство втрата вірності у Христі Воскреслому. Пам’ятаймо, що свобода не може існувати у суспільстві невільників. Однак невільництво починається не зі зовнішнього завоювання. Невільництво завжди починається зі внутрішньої поразки, з готовності здатися у полон злу та несвободі заради збереження добробуту або зручних обставин життя.

Пригадуючи постать владики Юліана, владика Ярослав зазначив: "Він прожив нелегке життя – під трьома різними чужими політичними режимами: польським, німецьким та совєцьким, і лише в останній третині виділених йому Господом років втішався даром, який Господь послав народу, який він так любив, - незалежною Україною". За словами владики Ярослава, перший Єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії, щиро вболівав за долю українського народу і часто говорив: "Я готовий терпіти, лише б моєму народові було добре".

З Дрогобиччиною тісно повязане життя та служіння неординарного греко-католицького священика о. Василя Шевчука, який впродовж 1945-48 рр. був капеланом УПА під псевдонімом "Отець Кадило". Пропонуємо вашій увазі статтю Оксани Сайко.

Чи може свідомий християнин, що усім своїм серцем любить Бога, залишатися байдужим до свого краю? Дбаючи про своє спасіння, не дбати про спасіння свого ближнього? Прагнучи жити в ім'я Христа, не жити для свого народу? Саме Христова віра, основою якої є любов, передбачає такі поняття, як жертовність, милосердя, доброчинність, і врешті-решт, патріотизм -- любов до своєї нації, до своєї землі та держави, що виявляється не тільки у емоційному відчутті своєї ідентичності, а й у певних вчинках та діяннях. Тому не дивно, що у своїх проповідях та пастирських посланнях Митрополит Андрей Шептицький закликав вірних любити свій народ, плекаючи у них відчуття національної приналежності, самосвідомості та патріотизму. "Бо Христос, що плакав над Єрусалимом, передчуваючи його занепад і святий Павло, що готовий був життя віддати за своїх братів по крові, насправді любили свій народ. Вони не тільки не забороняли патріотизму, а ще й прищеплювали його" – казав великий Митрополит.

Владика Юліан (Вороновський) був останнім висвяченим у підпіллі єпископом.

Упокоївся в Господі 28 лютого 2013 року.