"Сьогодні ми скорботні як і вдовиця з села Наїн, що втратила єдиного сина, як сестри Марта та Марія, що втратили свого брата Лазаря, як був скорботний Яір, що втратив дочку", - зазначив владика Ярослав. Сьогодні Христос потішає кожного з нас: "Не сумуй", звіщаючи нам радість Свого воскресіння. "Ми зустрінемось з нашим владикою, нашим батьком, який випередив нас і вже стоїть перед Господом", - сказав у підсумку архиєрей.

Після завершення богослужіння владика Ярослав подякував усім священикам, ченцям та вірним за те, що прийшли помолитись за блаженний упокій владики Юліана.

Розпорядок похоронних відправ буде повідомлено детальніше.

"Чужинче, йди і Україні

Скажи, що звершився наказ.

Хай не сумує! На руїні

Збудуємо нові твердині

І в бій підемо другий раз!

Скажи, що шлях покажуть Крути,

Що замість терня — ореол,

Що Україні вічно бути,

Про Україну всім почути,

Бо світу це новий престол!

Володимир Янів „Бій під Крутами”

Уже 95 років минуло від тих героїчних та трагічних подій, що відбувались 29 січня 1918 року біля станції Крути Чернігівської області.

«Саме від Крут – не тільки психологічно, а й хронологічно – починається в нашім житті тип новітнього українця, тип, що намагається надавати проявам українськості ціни справжнього, вже національного стилю», – стверджував Євген Маланюк.

Ця дата, безперечно, має для нас величезне значення. Адже тоді, в 1918-1919 рр. ми не лише на весь Світ показали, що ми є окремою нацією, що виборює власну державність, але й довели споконвічне прагнення до єдності всіх гілок українського народу. Проголошення ІV Універсалу та Акт Злуки поклали початок традиціям українського державотворення в Новітню добу.

В наш час намагання влади бути осторонь цієї визначної дати, ігнорування заходів, приурочених до подій 22 січня, зайвий раз ілюструють її колоніальне мислення та зневагу як до визвольних та державницьких традицій України, так і до факту існування її як окремої держави.

Головну доповідь виголосив Олег Баган, аналітик і публіцист, керівник НІЦ ім. Д. Донцова. Передусім він наголосив на об’єктивності настороженої позиції ліберальної Європи до зміцнення націоналізму в будь-якій країні континенту. Щоб зрозуміти природу цієї настороженості, треба пізнати ідейно-ціннісні джерела, ґенезу сучасного лібералізму як ідеології. Парадокс теперішньої Європи, а власне Заходу, тобто Західної Європи і Північної Америки, полягає у тому, що ці динамічні і розвинуті держави постали і зміцнилися на ідеях та політичних традиціях націоналізму і консерватизму, але згодом, трансформувавшись в період активного наступу капіталістичної ліберальної цивілізації, Захід став переконаним поборювачем націоналізму інших народів. Фактично у цьому є велика доза фальші і цинізму: Захід чудово розуміє, що без ідей націоналізму і консерватизму жодна нація не зможе повноцінно зміцніти, але хитро витворює широку систему викривлених інтерпретацій цих ідей, аби не допустити зміцнення решти світу.