Сьогодні, у другу неділю травня, – День матері. Це день, в якому ми, діти, чи ми ще дуже юні, чи вже в похилому віці, маємо молитися до Бога за наших матерів та дякувати їм за те, що ми через них одержали дар життя, за все те, що вони для нас зробили, за все те, що вони задля нас витерпіли. І так ми з нашої сторони стаємо дітьми в молитві, і наших матерів поручаємо в дуже особливий спосіб Господу Богу. Це стане нашою відповіддю на ті безнастанні молитви за нас наших матерів, зокрема тих, які належать до прицерковної організації «Матері в молитві». Вони об’єднуються, щоб молитися за нас, своїх дочок і синів, за всі потрібні Божі дари, щоб ми були щасливими.

Хочемо в цей день молитовно згадати і наших батьків, бо дар життя передається через них обох, і так Господь Бог опорядив, що діти для нормального свого розвитку потребують і матір, і батька. Тому то наша сьогоднішня молитва за них обох.

У травні 1945 року нацистська Німеччина капітулювала у Другій світовій війні. Цей день ознаменував перемогу над одним із найжорстокіших режимів у світовій історії. Яке місце Дня перемоги в нашій історії, і що додало до розуміння цієї дати існування незалежної України — про це розмовляємо з в. о. директора Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР), аспірантом Львівської політехніки Василем Стефанівим.

— Як оцінюють День перемоги  сучасні історики?

— Поряд із иншими дослідниками українського визвольного руху я вважаю, що слід чітко зафіксувати: Другу світову війну почали два ідеологічно подібні режими — нацистський і радянський. І обидва проводили окупаційну політику на українській території… Як ставитися до перемоги? Вона справді мала важливе значення, оскільки більшість українського населення робила все для подолання нацизму. У той же час не забуваймо, як недолуго діяла радянська влада: зазвичай застосовувала атаки „лоб в лоб", частину офіцерського складу знищила… Завдяки такому „керівництву" Сталіна наш народ втратив велику частину як мирного населення, так і військовослужбовців.

ПОКРАЩАННЯ ВАШОГО ЖИТТЯ ВЖЕ СЬОГОДНІ:
Сьогодні зранку Львів просто очманів від новини: на проспект Свободи в центрі міста, де Національний театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької та пам’ятник Тарасові Шевченку, львів’янам і гостям міста – зась! Біля Опери проспект був перегороджений турнікетами і кордонами міліції, такі ж кордони перекривали всі бокові вулиці. Не пропускали перехожих, мешканців, працівників торгівлі на робочі місця. Все, як за часів приснопам’ятного СРСР.

Таким чином новопризначене керівництво Львівської обласної державної адміністрації вирішило забезпечити безпроблемне проходження колони учасників «параду ветеранів». До речі, 8 травня пізно ввечері Львівський окружний адміністративний суд заборонив проведення 9 травня масових заходів в центрі міста за позовом Львівської міської ради всім політичним та громадським організаціям, які подали відповідні заявки. Але, як завжди, серед рівних виявилися найрівніші і т. зв. «офіційні» (за словами заступника голови ЛОДА І. Держка) заходи відбулися в рамках штучно створеного міліцією «гетто» в центрі.