Ніхто і ніколи не називав листопад
місяцем свободи – але, за дивним і незбагненним збігом, багато
визначальних для України як держави подій відбулося саме пізньої осені.
Рахуйте: сьомого числа 1917 року проголошено Українську Народну
Республіку. Першого числа 1918 року – українські війська захопили Львів,
а одинадцятого числа того ж року офіційно була проголошена
Західно-Українська Народна Республіка. Ну і порівняно недавно –
Помаранчева революція теж розпочалася у листопаді.
Українці настільки оригінальний народ, що революції робить в
найпаскуднішу пору року. Коли все гарно, тепло і пахуче, він і пальцем
не ворухне, а ось коли холод…
Все ж таки, листопад, певно, не найкраща пора для державотворчості,
відтак усі здобутки благополучно покидали цей тлінний світ – і УНР, і
ЗУНР, і на виборах 2010 року виграли аж ніяк не поборники демократії…
У жовтні 1918 року добігала кінця Перша світова війна. Заворушення й
повстання у Німеччині та Австро-Угорщині змусили ці країни просити
миру. Нові обставини надали змогу різним народам монархії Габсбургів
спробувати вийти в «самостійне плавання». Українці також постаралися не
проґавити свого шансу.
ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА «ЗА П’ЄМОНТ»
В умовах революції на західноукраїнських землях функції вищого
законодавчого органу виконувала Українська Національна Рада (УНРада). Її
утворили 18 жовтня в 1918 році у Львові як Конституанту (Конституційні
Збори) українського народу, який проживав на своїх етнічних землях у
Австро-Угорській імперії. До складу УНРади увійшли всі українські
депутати обох палат австрійського Рейхсрату, крайових сеймів Галичини й
Буковини, по три представники від українських політичних партій із цих
земель, делегати від українського студентства. Вже наступного дня вони
ухвалили постанову про утворення Української держави на українських
землях Австро-Угорщини. Однак, хоча створення УНРади й було узаконене
маніфестом імператора Карла І від 16 жовтня, це зовсім не означало
реальної зміни влади чи адміністративного підпорядкування в Галичині та
на Буковині.
На основі свідчень, які надали врятовані
митрополитом Шептицьким люди, ми приходимо до висновку, що він справді
був одним із Праведників народів світу. Більше 240 українських
священиків ризикували своїм життям, переховуючи та надаючи допомогу
євреям.
Для того, аби зрозуміти гуманістичну роль митрополита Андрея Шептицького в роки Другої світової війни,
ми маємо розглянути її в історичному контексті. Адже, проблеми, з якими
стикнувся харизматичний лідер Української Греко-Католицької церкви,
кинули виклик його принципам та його можливості протистояти злочинним
режимам комунізму та фашизму.
Дезінформація,
кримінальне переслідування, замовні матеріали, піар-турне та знищення
доказів — неповний арсенал радянської пропаганди, котра повинна була
сховати голод від світу. Навіть більше — слід було заставити "не бачити"
геноцид українців. Що з цього вийшло — читайте в цій статті.
Інформаційна блокада була важливим
інструментом реалізації геноциду. З її утриманням усередині СРСР не було
жодних проблем: тут уже давно не було навіть натяку на свободу слова,
засоби масової інформації перетворилися виключно в інструмент
пропаганди. Натомість існувала загроза, що про голод напишуть закордонні
медіа.
Проникнення за кордон інформації про масову голодну смерть людей було небезпечним для Радянського Союзу з кількох міркувань.
Меню
Дезінформація,
кримінальне переслідування, замовні матеріали, піар-турне та знищення
доказів — неповний арсенал радянської пропаганди, котра повинна була
сховати голод від світу. Навіть більше — слід було заставити "не бачити"
геноцид українців. Що з цього вийшло — читайте в цій статті.
