Якщо б довелось зобразити історію Української греко-католицької Церкви в ХХ ст., мабуть, вона була б розмальована багряним кольором. Химерні ідеї комунізму про побудову суспільства без Бога породили незліченну кількість мучеників нашої Церкви. Боротьба з Церквою стала державною ідеологією безбожної комуністичної влади. Як наслідок – знищення греко-католицьких храмів, переслідування священиків, переповнення ними концентраційних таборів та багато иншого. Разом з тим історія УГКЦ в минулому столітті – це не лише час її переслідування, але й історія мужньої боротьби, незламности духа і величезної сили віри, яка була одинокою зброєю тих, хто таки наважився сказати своє «Ні» тоталітарному режиму, дочекавшись світлого празника Воскресіння своєї Церкви.

           4 жовтня 2007 року у віці 85-ти літ відійшов у вічність вірний син підпільної УГКЦ – світлої пам’яті о. Петро Герилюк-Купчинський. Важко щось написати про священика, який більшу частину свого душпа-стирського служіння провів у підпіллі, пройшовши більш аніж півстолітні репресії в опорі до тоталітарної системи СРСР. Мабуть, кожен, хто був із ним хоча б знайомим, засвідчить непересічність цієї великої людини, життя якої вимагає глибокого пізнання, всебічного осмислення та благоговійного ставлення для прикладу молодому поколінню священиків. Дякую Богові, що я мав можливість від початку шкільних років бути біля о. Петра. А це означало насамперед вчитись… Нехай штрихи його біографії, законспектовані мною з його уст, будуть для кожного нагодою спробувати зрозуміти, чого Господь хоче навчити нас через досвід мучеництва наших попередників. Тих, які ще недавно були з нами…